Так і хочеться сказати пам’яті: не так усе це було в дитинстві, не так, а значно романтичніше і піднесеніше. Мені здавалося, що моє місто дитинства Коростень і я носили одне власне ім’я на двох, і воно було окличним!
Моє місто — це бабуся, вузенький провулок, де стояв наш маленький будинок, загадкова річка Уж, наповнена смислами і видіннями з казок, і безіменна площа, де під тирсою зберігалися гори льоду, спекотного, як наші бажання і мрії про морозиво.
Субота в нашому місті стояла осібно, велично й гордовито. Вона, як Вавилон, вабила до себе в базарний день натовпи городян, і це було не вигнанням цілого народу з насиджених місць, а добровільним полоном непідкупної цікавості.
У дитинства завжди є величезна втома від прожитого дня. І сни наводнюють маленьку душу мозаїкою вражень, барвистими картинками, сповненими вигадки, які на ранок неможливо переказати. Ні, вони не забуваються, вони просто набувають статусу, недоступного для планети захоплення.
Як почати все спочатку? Ніяк. Час садить тебе на ланцюг, надіває нашийник і силоміць виштовхує з дитинства, тягне волоком по життю і при цьому постійно вказує: не озирайся, а то перетворишся на соляний стовп, як грішна дружина Лота, і ти не озираєшся, а біжиш, біжиш, однак нікуди не прибігаєш…
Як ми обговорювали під час мого останнього візиту, надсилаю деякі міркування про пана Коротка та…
У цьому відео професорка Лодзького університету, перекладачка і літературознавиця Анна Беднарчик розповідає про роботу над…
* * * Лезо сонця, місто місяця. Здається, вночі проллється сльоза ніжною лялечкою безправного щастя…
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…