У нашого вибору немає вибору, нам треба вистояти і перемогти.
Ми всі, а може, й не всі, боїмося смерті, але все залежить від того, як на це подивитися. Адже коли ми є, її немає, а коли вона є, нас немає, тож насправді ми ніколи з нею не зустрінемося.
Як все ж таки вижити і перемогти в цій війні?
І як зробити так, щоб сталося диво?
І що може нас врятувати?
Безумовно, Віра в нашого Творця.
Треба не нарікати, а покладатися на Б-га!
Це нам дасть не просто життєві сили, а духовні сили, що трансформуються в життєву енергію, яка завжди, а зараз особливо, нам потрібна, як повітря, як вода, як світанок — провісник нового мирного дня.
І ще дуже важливо нам бути вдячними за все, що для нас роблять інші.
Чи є світло в кінці цього тунелю?
Звісно є, і воно не за тридев’ять земель, воно не за горами, а зовсім поряд. Варто лише подивитися на те, що відбувається, не матеріальним, а духовним зором.
Для цього треба піднятися над матеріальним, треба, щоб духовне підкорило собі матеріальне.
Життя і трагічна смерть Василя Семеновича Стуса (1938–1985) є суворим нагадуванням про те, що репресії…
Прекрасний відгук — дуже точний, по-філософськи глибокий. Ваша поява в літературі збігається з часом великих…
Пишучи про поему «Стус», звісно ж, можна було б багато чого сказати про насиченість тексту…
*** Місто безумства і натхнення, що зневажає смерть. Де день — це вічність, а ніч…
Втеча сонця з поля бою - ось така любов війни. Небо байдужістю мовчання каліграфією дощів…