Тетяна Гончарук
(Публікується зі скороченнями)
— Наскільки емоційність важлива для поета?
— На мій погляд, поезія за визначенням не може бути неемоційною. Якщо в ній відсутня ін’єкція пристрасті, емоції, то така поезія нежиттєздатна. Тому поет, художник, та й будь-яка творча людина, апріорі дуже емоційна. Але при цьому головне — не робити культу зі своїх емоцій. Поет пише завдяки натхненню. А це емоційний ряд, Б-жественна присутність. Але читача мало цікавить, чи було в цей час натхнення у поета. Йому важливо, щоб творчість художника надихала його, читача. А щоб вона надихала, потрібна потужна емоція, потужна пристрасть, закладена у твір.
— А як ви шукаєте це натхнення?
— Натхнення — це перш за все робота. Гоголь радив так: «Виконуйте її, вправляйтеся, пишіть». А граф Сологуб йому суперечив: «А якщо не пишеться?» На що Гоголь відповідав: «А ти пиши! Набридне і напишеться через пару годин». Але читання, сприйняття такої складної поезії, як моєї і моїх попередників — Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Марини Цвєтаєвої, Володимира Маяковського, або прози Кафки, Андрія Платонова — це величезна робота серця і душі читача. З льоту це не береться. Це така сама робота, як і написання, це такий самий процес творчості. Тоді для тебе відкриваються нові духовні висоти. Тому що ми смертні, але в кожному з нас є Бог. Це частинка Його душі, і вона йде на небо. А тіло наше йде в землю. Тому тут важливо не розчаровувати читача. Наприклад, Дон Жуан не тільки спокушав, він ще й не розчаровував.
— Як часто вас відвідує натхнення?
— Я пишу щодня до світанку. Адже все зароджується вранці. Ранок — молодість дня. Тому на свіжу голову, у повній тиші йде робота, тоді ти здатний почути голос небес. Засинаю я завжди під класичну музику або під джаз. У мене на роботу йде багато енергії. Мене починає морозити. Я кутаюся, слухаю музику і засинаю, так я відновлююся. Проходить день-два, переглядаю написане раніше і часом дивуюся, що так добре написав. Я розумію, що мені хтось допомагав.
— Тобто поширена думка про те, що поетам іноді нашіптують музи, вірна?
— Для написання твору дуже важливий задум. Задум має бути геніальнішим за сам твір. Для мене поезія — це тільки інструмент. Це не первинне. Це інструмент осягнення Б-жественного. Завжди є таємниця. Таємниця сенсу життя, зародження людини. І поезія — це таємниця. Я знаю тільки одне: якщо ти не піднімаєшся до Творця, Він до тебе не спускається. Тому, надиктовує хтось чи ні, це велике езотеричне, містичне, філософське і Б-жественне питання. Про це вголос не говорять. Є речі, секрети яких вам ніколи не розповість великий художник. Єдине, що можу сказати, творчість — це проникнення в таємниці Б-жественного. Це зіткнення з вищими силами.
— Кажуть, російська поезія відрізняється особливою емоційністю, згодні ви з цим?
— Російська словесність дуже емоційна і різноманітна, на відміну, скажімо, від англійської. Колись Маяковський сказав: «Написавши якийсь твір, англійці думають, що вони кричать на весь голос, у них рветься серце. А коли ми, росіяни, це читаємо, то нам здається, що вони просто делікатно вибачаються тихим голосом ». Поезія має бути емоційною, тоді вона енергетично здорова. Вона ні до чого не закликає, але дає нову життєву силу і життєву енергію. Це найцікавіше, коли ти говориш ні про що, але це впливає на людину.
— Але все одно ви ж якийсь сенс вкладаєте у свої твори?
— Безумовно. Сенс обов’язково є. Якщо поезія написана за законами Б-жественного і на ній лежить печать геніальності, то незалежно від того, про що вона, в ній закладено безліч сенсів, глибокий асоціативний ряд.
— А що значить «написана за законами Божественного»?
— Після того як написано твір, він живе окремо від автора. І кожна людина, залежно від свого настрою, пори року, стану здоров’я, від свого психотипу, буде прочитувати в ньому щось своє. І чим геніальніший твір, тим читач з кожним разом буде знаходити все нові й нові сенси. Мільйони разів можна прочитувати один і той самий вірш і щоразу по-новому. Це означає, що він написаний за законами Б-жественного. Поезія — це піднесення.
— На мій погляд, вашу поезію можна назвати поезією-роздумом. Але в той же час ви говорите в одному зі своїх віршів, що «ніщо так не вбиває час, як роздум». У цьому є певна суперечність…
— Не зовсім. Тут трохи інший зміст. Кажуть, якщо ти в цю хвилину не став кращим, ти став гіршим. Спокій — для мертвих. Рух — для живих. Господь Бог сказав: «У поті чола свого будете добувати свій хліб». На цій землі люди повинні працювати і день, і ніч. Пам’ятайте, як у Заболоцького? Так і з часом. Якщо ти не підпорядковуєш собі час, то він тебе знищує. Ми не маємо права втрачати жодної хвилини. Особливо творчі люди. Для того щоб щось створити, треба мислити. Мислення — це привілей. Чим ми відрізняємося від тварин? Інтелектом і словом. Тому міркування для поета, філософа, художника — це найголовніше.
— Ви пишете, що «з усіх на землі чудових мук є тільки одна, і зветься любов’ю». Любов — це мука?
— Любов — це велике випробування, і все велике створюється через страждання. Любов — це вогненна пристрасть. Людина часто під впливом цього почуття втрачає контроль. Коли ти попросиш закоханого, щоб він описав об’єкт своєї любові, то отримаєш портрет в перебільшених фарбах, які далекі від реальності. Але як тільки ти деталізуєш об’єкт своєї любові, кохання вмирає. Там, де є пристрасть, любов, є і романтизм, і мрія. Ми повинні любити. В цьому наша сила. Людина, коли любить, наповнена абсолютно інакше. Стара як світ тема, але жоден художник, жоден поет не зміг обійти її.
— Ваші вірші побудовані на антиномії, ряді протиставлень, чому?
— Поезія — це діалектика. Все побудовано на суперечності. Це внутрішній вибух, великий внутрішній конфлікт. Доки існує твій вірш? До того часу, поки існує таємниця, яку читач не може розгадати.