Це ще одна публікація фрагментів твору, присвяченого Олександру Пушкіну, в якому автор есе бачить поета з надприродним світовідчуттям: «Пушкин – мистик, человек, плывущий вслед за облаками над русской землёй в бесконечность. В непостижимой Пушкинской простоте живёт дыхание небес и сердцебиение вечности». Одна з глав есе Коротко, яку доречно процитувати саме сьогодні, 6 червня, починається так: «Пушкинские времена года – осень и зима…», і це справді один із феноменів. Народжений на початку літа Пушкін в невеликому вірші 1833 року зізнавався: «Ох, лето красное! любил бы я тебя, / Когда б не зной, да пыль, да комары, да мухи. / Ты, все душевные способности губя, / Нас мучишь; как поля, мы страждем от засухи…». І це не миттєвий каприз, примха, – все найкраще дійсно написано Пушкіним в інші пори року. Олександр Коротко в своєму багатогранному есе запропонував абсолютно нове нестандартне прочитання одного з творів Пушкіна, якому вже дві сотні років. «Пиковую даму» він вважає вершиною прози класика російської літератури:«”Пиковая дама”, може бути, і є найбільш автобіографічний твір Пушкіна. Він волею долі опинився на пустирі самотності, і в цьому безлюдному світі торжествує його геній … Лаконізм і аскетизм викладу зведені в ранг абсолюту, грань між реальністю і містикою стирається, і виникає таке відчуття справжності та достовірності того, що відбувається, що ти раптом ловиш себе на думці, чому б самому не вирушити на пошуки трійки, сімки, туза, щоб знайти довгоочікувану свободу і спокій…». Добре відомі фрази-визначення (заштамповані, на превеликий жаль) «Пушкин наше всё» або «Солнце русской поэзии». Здавалося б, що ще? А ще – «Пушкин – наше небо», і це набагато точніше, сильніше, глибше. На головній сторінці – фінальна частина поетичного есе про Пушкіна, а посилання вказує на повний текст есе: https://korotko-poetry.com/esse