Авторський сайт Олександра Коротка

СМЕРТЬ

Слова останні, твоя господа, твердиня розуму,

мовчанкою обвиті так, неначе плющ дощем і

сонцем на славу поживився, так, наче і життя

пройшло, і то не стороною, а сном, повір’ям

років минулих із швидкістю страшною на подиху

без імені й по батькові одним тривожним «ах!».

Кого учили — хай пробачить, в байдужості нема

кумирів, кімната тільки є — без вікон і дверей,

і стіни в ній фарбовано не білим, а туманним,

і затхлій порожнечі ти дихаєш у такт, й кімнаті,

й тілу — гойдається, як гілка за вікном.

За тяглістю хвилин ховається і час, й розлука,

вона звершилася у втомі приголубленій ночей,

в неосягненності, в безвіллі, потрібна лише точка,

зіницями, як коми, очі твої буття потік не сповільняють,

подовжують, каменем спотикання стає твій подих

невиказаних слів, як доконечний факт, як підмет,

що стоїть на вході до присудкового життя. І туга,

така тяжка і невимовна, вона й раніше зазирала,

та хто ж її всерйоз сприймав? Тоді ми просто обізнались

й подумали, що ця царівна-пустота — то нетривка

печаль. Заходять люди і виходять, а прірва шириться,

росте, магнітом тягне й хочеться завчасно зірватися

в очікуваність вічну таким, як ти, але з поставою

прямою. І невловима усмішка, як тінь, майнула

на дитячому обличчі, даруйте, уві сні загрався ти

й забув, тобі і невтямки, що назавжди це, адже

біль — як м’ячик, лишень підкинь, він падає на землю.

 

2012