Осип Мандельштам прожив піднесено-трагічне життя поета. Є люди, які не тільки змінюють наше метафізичне уявлення про нескінченне, а й вриваються у вищі сфери духовного і там набувають плоті й незмінності. Такі абсолютні величини, як Пушкін і Мандельштам, показали людству, яких вершин може сягнути як поезія, так і проза: Пушкін — у «Піковій дамі», Мандельштам — у «Розмові про Данте».
У вісімнадцять років Мандельштам заглянув у вічність і побачив своє відображення, і народилися рядки:
На скельце вічності уже лягло
Мій подих і моє тепло.
А в 1937 року його душа вже прощається з епохою, часом, людством.
О, як же хочу я,
Нечутним, як мана,
За променем летіти
Туди, де мене нема.
Творчість Мандельштама просочена пророцтвом, передбаченням, проникненням у суть явищ, де слово — лише натяк на впізнання нашого Божого призначення на землі.
* * * Сухотною була зима в останній рік війни. І день, схожий на…
* * * Проповіді осінніх дощів- нервові, немов спалахи гніву - блискавки на обличчі неба.…