Як захистити пам’ять від спогадів, від місячного відображення сонця, від того, що було й згасло, як гаснуть зірки на світанні. Ніяк. І слава Б-гу. За ясної погоди сьогодні-завтра зорі крізь метушню земного клопоту знову з’являться на небосхилі, а людина після її відходу із земного життя — навряд чи.
Інша справа творча людина, інша справа поет, і ще інша справа — дитячий поет. Він не хоче відпускати нас, його вірші не скалкою, а святом встромляються в наші серця й душі і смішать, і тішать, і повертають його нам, а нас — у найбільшу й найулюбленішу батьківщину на ім’я дитинство.
Орлов був сонцем і небом одночасно. Він світив яскраво, а його талант разом із душею, трепетною й беззахисною, як і личить янголу, ширяв у гірських висотах і з цих висот незримих надсилав нам через дитячі центральні видавництва, що живуть далеко від Сімферополя, у столиці тоді ще неосяжної країни Москві, свої неповторні книжки.
8 вересня йому виповнилося б 80 років. Але він живе, потихенько старіє, а вірші його, за законом геніальності, молодшають і щоразу, залежно від пори року, від нашого стану душі, приносять усе нові й нові смисли, такі потрібні в цьому самотньому світі.
Я не думаю, що відкрию велику таємницю, якщо скажу, що багато років дружив із Володимиром Натановичем. Не знаю, чим ця дружба була цікава Орлову, але для мене, поета-початківця, все було новим і незвичайним. Це було щось більше ніж літературний інститут, це було справжньою школою духовного життя, де світ образів і емоцій ширяв над буденністю і непримітними буднями.
Через його мудрі та добрі підказки я вчився осягати себе. Кожної зустрічі, а їх було досить багато, я відчував шалене зніяковіння і, йдучи, щоразу собі обіцяв: «Більше до нього не прийду і не буду морочити цьому дивовижному казкареві голову й серце своїми графоманськими віршами». Але минало два, від сили три дні, і мене як магнітом тягнуло до нього. Я страшенно сердився на себе, але нічого не міг вдіяти…
Володимир Орлов був музичною людиною, і це відбивалося в його віршах, де було багато сонця, світла, моря і, звісно, музики — виправданої і ритмічно обґрунтованої. Він був справжнім продовжувачем традицій Агнії Барто і Самуїла Маршака. Пам’ятаю, якось зайшла розмова про Самуїла Яковича. Орлов розповідав дивовижні деталі їхніх зустрічей. Ось тільки один штрих. Маршак, уже незадовго до смерті, сказав йому: «Попрацюйте десять років на якість, і якість усе життя працюватиме на вас».
Володимир Орлов бездоганно виконував цю заповідь у своїй творчості, був вимогливим не тільки до своїх учнів, а й насамперед до себе самого.
Один з його предків був кантоністом і служив у царській армії в рекрутах 25 років. Орлов часто мені про це розповідав. Сам він був і моряком, і слюсарем, і кравцем, і журналістом у газеті, але генетична пам’ять таки дала про себе знати, і він добровільно пішов на службу в поезію, і служба ця тривала не 25 років, а все свідоме життя.
Олександр Коротко,
поет, м. Київ
Вчора редактор, літературознавець Дмитро Дроздовський отримав чудову новину про публікацію його наукової статті, що присвячена…
Війна триває.Війна йде.Війна біжить.Війна летить.Сьогоднія згадуюз якою пристрастюу дитинствіми стріляли в тиріпо іграшковихмішенях.Сьогоднівони стріляють у…
Вчора Олександр Коротко отримав листа на особисту пошту, в якому йшлося про наміри польського видавництва…