Авторський сайт Олександра Коротка

Як захистити пам’ять від спогадів, від місячного відображення сонця, від того, що було й згасло, як гаснуть зірки на світанні. Ніяк. І слава Б-гу. За ясної погоди сьогодні-завтра зорі крізь метушню земного клопоту знову з’являться на небосхилі, а людина після її відходу із земного життя — навряд чи.

Інша справа творча людина, інша справа поет, і ще інша справа — дитячий поет. Він не хоче відпускати нас, його вірші не скалкою, а святом встромляються в наші серця й душі і смішать, і тішать, і повертають його нам, а нас — у найбільшу й найулюбленішу батьківщину на ім’я дитинство.

Орлов був сонцем і небом одночасно. Він світив яскраво, а його талант разом із душею, трепетною й беззахисною, як і личить янголу, ширяв у гірських висотах і з цих висот незримих надсилав нам через дитячі центральні видавництва, що живуть далеко від Сімферополя, у столиці тоді ще неосяжної країни Москві, свої неповторні книжки.

8 вересня йому виповнилося б 80 років. Але він живе, потихенько старіє, а вірші його, за законом геніальності, молодшають і щоразу, залежно від пори року, від нашого стану душі, приносять усе нові й нові смисли, такі потрібні в цьому самотньому світі.

Я не думаю, що відкрию велику таємницю, якщо скажу, що багато років дружив із Володимиром Натановичем. Не знаю, чим ця дружба була цікава Орлову, але для мене, поета-початківця, все було новим і незвичайним. Це було щось більше ніж літературний інститут, це було справжньою школою духовного життя, де світ образів і емоцій ширяв над буденністю і непримітними буднями.

Через його мудрі та добрі підказки я вчився осягати себе. Кожної зустрічі, а їх було досить багато, я відчував шалене зніяковіння і, йдучи, щоразу собі обіцяв: «Більше до нього не прийду і не буду морочити цьому дивовижному казкареві голову й серце своїми графоманськими віршами». Але минало два, від сили три дні, і мене як магнітом тягнуло до нього. Я страшенно сердився на себе, але нічого не міг вдіяти…

Володимир Орлов був музичною людиною, і це відбивалося в його віршах, де було багато сонця, світла, моря і, звісно, музики — виправданої і ритмічно обґрунтованої. Він був справжнім продовжувачем традицій Агнії Барто і Самуїла Маршака. Пам’ятаю, якось зайшла розмова про Самуїла Яковича. Орлов розповідав дивовижні деталі їхніх зустрічей. Ось тільки один штрих. Маршак, уже незадовго до смерті, сказав йому: «Попрацюйте десять років на якість, і якість усе життя працюватиме на вас».

Володимир Орлов бездоганно виконував цю заповідь у своїй творчості, був вимогливим не тільки до своїх учнів, а й насамперед до себе самого.

Один з його предків був кантоністом і служив у царській армії в рекрутах 25 років. Орлов часто мені про це розповідав. Сам він був і моряком, і слюсарем, і кравцем, і журналістом у газеті, але генетична пам’ять таки дала про себе знати, і він добровільно пішов на службу в поезію, і служба ця тривала не 25 років, а все свідоме життя.

Олександр Коротко,

поет, м. Київ