Жоден значний твір не виникає нізвідки, на порожньому місці. Як правило, він тривало готується попереднім розвитком літератури. Я б хотіла трохи зупинитися на предметному зображенні Олександра Коротка.
Його унікальний спосіб можна визначити, як зображення явищ самої людини шляхом висвітлювання не тільки істотних рис її зовнішності та оточення, а й окреслення явища в усій цілісності, з другорядними подробицями, властивими О. Коротку суворо в об’єктивній дійсності. Цікаво відзначити, що при цьому немає такої ситуації, заради якої був би забутий навколишній світ. Тут людина не може бути виключена в моменти філософських роздумів або перед лицем смерті. І це аж ніяк не заперечує її ролі в художній системі характеристичних предметів, що становлять основу типізації, яка є головною ознакою реалістичної літератури. Але це особлива типізація, яка базується на ефекті або враженні стрімкого потоку життя.
Іноді виникає відчуття незавершеності композиції, але це не так. Це закінчені художні утворення, що розв’язали своє художнє завдання. Якщо глибоко проаналізувати сюжетні тенденції, що існують сьогодні, які в одних випадках напів художні, а в інших — швидше постають більш у передчутті, ніж у здійсненому вигляді, то у своїй творчості Олександр Коротко створив нову художню мову. Розрізнені елементи нічийні, загальні складаються у автора в систему, створивши новий тип сюжетного мислення. Події зображуються не тільки в основних та істотних проявах, але включають в себе супутні зображення другорядних подробиць та епізодів. Цей прийом дає змогу малювати різні події в індивідуальній множинності їх компонентів та у цілісності. Значущі епізоди вільно переплітаються з незначними. А весь ряд епізодів, що пройшов у творчій лабораторії письменника жорсткий відбір, зовні виглядає для читача як ланцюг невибраних подій, що йдуть підряд в їх емпірично-природному вигляді.
Якщо опис сюжету, фабули і зовнішнього світу можна запозичити, то із внутрішнім світом героїв — інша справа. У психологічних замальовках від твору до твору з’являються нові риси. Автор розширює свої сюжетні права на внутрішній монолог, з’являється діалог в монолозі і багато іншого. Але в цілому Олександр Коротко створив свої власні способи психологічного аналізу — такі, як відсутність безперервного розвитку духовного життя героїв, або невичерпаність пояснення, або відсутність (на відміну від Тургенєва або Толстого) докладного психологічного мотивування еволюції, або зламів у характері героя. Зображуючи типовий характер, автор приділяє особливу увагу його індивідуальному, включеному в мінливий і безперервний потік буття перетворенню, тим самим розширюючи діапазон художнього зображення людини, вносячи нові риси в принципи її реалістичного втілення.
Якщо почати з’ясовувати тип розвитку і структуру ідеї в художній системі Олександра Коротка, то можна підійти до пояснення характеру і змісту його ідеалу. Уявлення людини в цілісності її внутрішнього і зовнішнього, неможливість вибіркового зображення лише найбільш важливого, але зображення в людині всієї індивідуальної сукупності її предметного та духовного, тісний контакт ідеї із зовнішнім світом — все це зумовило ідеал людини, в якому предметно-тілесне і вічне займає місце особливе. На противагу, наприклад, Достоєвському, якого у сфері ідеалу нітрохи не займали конкретно-онтологічні форми, а лише категорії духу, в ідеалі Олександра Коротка предметно-тілесне і духовне рівноцінні. Людина постає з високою духовністю, що поєднує здоров’я, витонченість, вихованість.
Порушено тільки один пласт за будовою художньої системи, який поглибив наше уявлення про творчість Олександра Коротка в цілому, про його філософські погляди, громадській позиції. Дослідження структури предметного світу письменника, його сюжету, героїв дає змогу ясніше зрозуміти характер філософії автора, його системи цінностей, виявити продемонстрований нам новий тип художньо-філософського осягнення світу, що включає явища побуту в повсякденному житті.
Творчість автора дає картину світу, так само враховує всі сторони людського буття. Розгляд двох аспектів доданків у художній системі автора — типологія та генетика — допомагає читачу усвідомити для себе художнє новаторство автора і його місце в історії світової літератури.